Всеукраїнський референдум

2011-12-01

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року

Якщо пересічного громадянина України спитати про визначні дати історії новітньої України, то найпопулярнішою відповіддю виявиться День незалежності – 24 серпня 1991 року. Лише небагато хто згадає про 1 грудня 1991-го – день проведення Всеукраїнського референдуму, який по праву можна вважати справжнім днем юридичного народження України.

Слово «референдум» має латинське походження: у перекладі з латині referendum – «те, що має бути повідомлено». Право визначає його як форму безпосередньої демократії, що застосовується для прийняття або затвердження шляхом голосування найважливіших рішень загально­державного чи місцевого значення.

Рішення референдуму, як правило, має найвищу юридичну силу, повинно враховуватися всіма державними органами або безпосередньо породжує певні юридичні наслідки – прийняття нормативного акта, зміну статусу території чи держави тощо. Хоча відомі й так звані консульта­тивні референдуми, коли рішення не має прямої дії, а повинно бути реалізоване шляхом певної процедури – у цьому разі воно може залишитися нереалізованим.

Першим достовірно відомим референдумом вважають опитування, проведене 1439 року у швейцарському кантоні Берн. На розсуд народу було винесено питання про поліпшення фінансового стану кантону із запровадженням додаткового збору на військові потреби. З XVII століття відомі референдуми на території нинішніх США – у 1640 році опитування відбулося в колонії, що згодом стала штатом Массачусетс. На загальнодержавному референдумі в 1802 році у Швейцарії вперше в історії ухвалили конституцію. Неодноразово проводилися референдуми і у Франції XIX століття. З початком ХХ століття ця практика набуває значного поширення у світі. 1900 року відбувся референдум в Австралії, 1902-го – у Норвегії.

Період між світовими війнами не лише став часом закріплення референдумів у законодавстві багатьох країн Європи та Америки, а й подарував чи не перші приклади використання «керованих» референдумів. Тричі їх проводили в Німеччині за правління Гітлера: у листопаді 1933 року саме загальнонародним голосуванням було прийнято рішення про вихід Німеччини з Ліги Націй, у серпні 1934-го – про суміщення посад президента та канцлера Німеччини і, нарешті, у квітні 1938-го – про приєднання Австрії до Німеччини.

Після Другої світової війни референдум став загальновизнаним елементом демократії і закріпився в конституціях майже всіх континентів.

На розгляд референдумів виносять найрізноманітніші питання. Серед них – питання території або незалежності (такі референдуми часто називають плебісцитами). Так, 1946 року в Монголії на порядок денний поставили питання про приєднання до Китаю або збереження державної незалежності (майже 100% учасників підтримали незалежний шлях розвитку), 1952-го на референдумі у Франції та Алжирі було вирішено долю Алжиру (70% віддали голоси за незалежність колишньої колонії), 1989-го на Філіппінах проводили референдум щодо надання автономії південним провінціям.

Під час опитувань розглядають чимало конституційних актів. Саме таким шляхом прийнято чинні конституції Франції (1958), Румунії (1991), Росії (1993), Польщі (1997) та багатьох інших держав. Останній приклад – минулорічний референдум щодо прийняття конституції Сербії.

За допомогою референдуму можуть прийматися рішення про схвалення або скасування законів. Саме таким чином у Швеції в 1955 році вирішили перейти від ліво- до правостороннього руху; на італійських референдумах розглядали можливість скасування низки законів: про фінансування державою політичних партій (1978), про дозвіл на аборти (1981) тощо. У Швейцарії предметом референдуму двічі ставало питання про вступ країни до ООН (на першому, у 1986 році, відповідь була негативною, на другому, у 2002-му, – позитивною). З другого боку, у тій самій Швейцарії на референдумі вирішувалося не лише доленосне питання про вступ до всесвітньої організації, а й питання про долю... підрозділу голубиної пошти швейцарської армії (такий референдум було проведено наприкінці ХХ століття). Всього у світі протягом лише ХХ століття відбулося близько 500 референдумів, і «рекордсменом» за їх кількістю є саме Швейцарія – там їх проведено близько 200.

Утім, проведення референдумів або ж їх відсутність аж ніяк не може свідчити про рівень демократизму в державі. Скажімо, у демократичних Нідерландах референдуму не проводили жодного разу, не знає загальнодержавних референдумів і двохсотрічна історія США.

Протягом 70-х років ХХ століття Україна перебувала в складі СРСР. Згадка про референдум є в Конституції СРСР 1978 року. Стаття 5 передба­чала можливість винесення на загальнонародне голосування найважливіших питань державного життя. Але до другої половини 80-х років ХХ століття питання про проведення референдумів в СРСР навіть не поставало. Лише 27 грудня 1990 року було прийнято Закон СРСР «Про загальнонародне голосування (референдум СРСР)», що передбачив процедуру проведення референдуму. Через три місяці – 17 березня 1991 року – на підставі саме цього закону відбувся перший (і як згодом виявилося – єдиний) в СРСР референдум – про збереження союзної держави. Під час цього референдуму, у якому взяло участь 147 млн громадян СРСР, 76% учасників висловилися за подальше існування Радянського Союзу. На території УРСР за збереження Союзу також висловилася більшість населення.

Однак уже в серпні ситуація кардинально змінилася. 19 серпня 1991 року в Москві створюється Державний комітет з надзвичайного стану і починаються події, що згодом дістали назву «путчу».

24 серпня Верховна Рада УРСР приймає Акт проголошення незалежності України. Разом з Актом було прийнято постанову, яка передбачала необхідність схвалення цього документа на Всеукраїнському референдумі.

Референдум відбувся, і результат його виявився цілковитою протилежністю весняному. Відповідь громадян щодо підтвердження Акта незалежності була ствердною – «так» відповіли понад 90% учасників опитування. Про важливість і необхідність цього референдуму свідчить і те, що тільки після того, як стали відомі його результати – 2 грудня 1991 року, – розпочалася хвиля офіційного визнання незалежної України іноземними державами.

Спроба державного перевороту в колишньому СРСР, здійснена ДКНС 19 серпня 1991 р., поставила під реальну загрозу курс українського народу на розбудову національної державності, утверджений 16 липня 1990 р. в Декларації про державний суверенітет України. Щоб уникнути ризиків, що виникли для України у зв’язку з державним переворотом, Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. урочисто прийняла Акт проголошення незалежності України, який визначив незалежність України та створення самостійної Української держави — Україна.

Утім, прийнятий Акт не був наділений відповідною юридичною силою, й Україна впродовж більш ніж трьох місяців залишалася невизнаною державою світу. Ситуацію потрібно було змінювати у такий юридичний спосіб, який би не викликав жодних сумнівів у світової спільноти щодо легітимізації проголошення незалежності України та сприяв визнанню міжнародної правосуб’єктності нашої держави. З цією метою було вирішено провести Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, оскільки саме ця форма безпосередньої демократії була найпоширенішою у світі щодо легітимізації незалежності держав.

Проведення першого в історії України загальнонаціонального референдуму було призначене Верховною Радою Української РСР на підставі Закону Української РСР «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Попри певні сумніви у долі всенародного голосування, його результати були більш ніж переконливими — 90,3% громадян Української РСР проголосували «за» Акт проголошення незалежності України. Проведення цього референдуму отримало схвальну оцінку міжнародних спостерігачів, а його наслідки виявилися доленосними для України.

Уже 2 грудня 1991 р., без очікування офіційного оприлюднення результатів всеукраїнського референдуму, незалежність України у встановленому порядку була визнана Польщею та Канадою. З 1 грудня 1991 р. по 31 січня 1992 р. Україну як суверенну незалежну державу визнали понад 100 країн.

На підставі результатів всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Україна першою з колишніх радянських республік заявила, що стосовно себе Договір 1922 р. про утворення СРСР вважає недійсним і нечинним. 8 грудня 1991 р. підписання Біловезької угоди президентами Росії, України та Головою Верховної Ради Білорусі юридично припинило існування колишнього Радянського Союзу.

Кiлькiсть переглядiв: 244

Коментарi